Відомо, що для успішного формування особистості дитини необхідна єдність школи і сім'ї. Високі вимоги суспільства до освітнього рівня молодого покоління, підготовки його до життя і праці можуть бути задоволені тільки за умови зростаючої ролі батьків у цій справі. На необхідність посилити допомогу сім'ї і одночасно піднести її відповідальність за виховання підростаючого покоління наголошується, зокрема, в основних напрямках реформи загальноосвітньої і професійної школи.
Істотно підвищується значення співдружності батьків з учителем шестилітніх учнів. У передовій статті журналу "Початкова школа" підкреслюється: "Ті великі завдання, які стоять нині перед школою і які вона не зможе розв'язати без постійної підтримки батьків, настійно вимагають гармонійної єдності в сімейному та шкільному вихованні. Проблеми взаємин батьків і вчителів набувають особливого значення з першого дня дитини в школі. Ось чому має значно зрости увага до сім'ї. Знати все про дитину - про рівень її підготовленості до навчання, про її здоров'я, звички, схильності - не просто обов'язок педагога, а й необхідна умова успішного навчання маленьких школярів. турбота про те, щоб учитися було цікаво, необтяжливо, щоб дитина не відчувала себе занедбаною, має стати спільною і для батьків, і для вчителів" [12, 6].
На чому ж ґрунтуються підвищені вимоги до батьків - шестирічного учня? Справа в тому, що дитина вступає в новий етап життя: для тих, хто відвідував дитсадок, хоч і більш звичний, але досить ускладнений для дітей, які виховувалися лише вдома - незнайомий і дуже складний.
Шестирічні учні засвоюють систему "шкільних" взаємин, правил поведінки, оволодівають новою по суті системою розумової діяльності. Все це збільшує інтелектуальне навантаження і ставить підвищені вимоги до стану їх здоров'я. Без посилених турбот батьків учень-початківець не зможе відповідати даним вимогам (і не тільки тому, що у нього не сформована така важлива риса, як самостійність, а й через те, що між ним і батьками існує найінтимніший зв'язок, який є основою для розвитку і підтримання у дитини впевненості у власних силах).
Звичайно, в першу чергу турбота батьків повинна виявлятися у забезпеченні належних умов життєдіяльності учня - режиму відпочинку, харчування, занять поза школою. Тільки в разі відповідності цих умов віковим, фізіологічним і психологічним особливостям шестирічної дитини можливе збереження та зміцнення її здоров'я, успішне засвоєння нею програмного матеріалу.
Тут доречно нагадати зроблений В.О.Сухомлинським на основі багаторічного досвіду роботи в школі висновок про те, що незадовільний стан здоров'я є причиною низької успішності багатьох дітей. У процесі навчальної роботи в ослаблених дітей швидко наступає втома, нервове виснаження, з'являється головний біль. Це в свою чергу, призводить до зниження розумової працездатності, ослаблення пам'яті, спричиняє погану зосередженість при виконанні навчальних завдань.
Враховуючи прагнення учня відповідати вимогам, що ставляться до нього вчителем, слід певним чином організувати життя дитини вдома.
Спинимось на конкретній ситуації з життя початкового учня - збиранні до школи. Батьки повинні допомогти дитині лише в тому, що вона справді не може зробити самостійно: вчасно розбудити, приготувати сніданок, подбати про охайність одягу. Інші справи - прибрати постіль, вмитися, одягтися, поїсти (і все це в такому темпі, щоб не спізнитися на заняття) - повинні бути обов'язком самого учня.
Доцільно в перші дні навчання разом із дитиною простежити по годиннику потрібний на збирання час і поставити перед нею раз і назавжди вимогу: "До школи можна йти, зробивши всі необхідні справи." Така ситуація сама по собі спонукає учня до активних дій. Не треба буде постійно нагадувати, щоб вчасно вставав, умивався, сідав за стіл. Спочатку не уникнути невдач. Доведеться разом із дитиною пережити зауваження вчителя з приводу запізнення. Однак коли вона усвідомить, що саме перешкоджало їй вчасно зібратися, то зможе коригувати свої дії. Якщо дитина млява, слабко володіє навиками самообслуговування, на перших порах їй треба допомагати, але робити це слід непомітно, поступово підвищуючи вимоги до якості виконання нею будь-якої справи.
Участь у посильній праці, допомога батькам є обов'язком дитини. Домашня робота, як відомо, малоцікава й одноманітна. Тому якщо дитина, усвідомлюючи необхідність виконати доручену їй справу, мобілізує себе, долає своє небажання, в неї формується готовність до вольового зусилля, виховуються наполегливість, почуття відповідальності, прагнення бути корисною людям, тобто всі ті якості, які є основою позитивного ставлення до праці.
Участь у сімейних турботах викликає, за словами А.С.Макаренка, відчуття людської допомоги, взаємозалежності, відповідальності, що є особливо важливим для дитини, яка мало буває в колективі ровесників.
Серед інших цікавих і корисних занять дітей у вільний від навчання час (читання книги, відвідування музеїв, театру, перегляд фільму) особливе місце належить спілкуванню з природою. В.О.Сухомлинський писав: " .треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи - це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму."
Спільні прогулянки дітей і батьків у природу можуть стати справжнім "уроком мислення, уроком розвитку розуму" [12, C.34].
Дорослий допоможе дитині поліпшити цікаве, підкаже, як його розглядіти, почути, допоможе їй скласти про нього свою думку і тут же дасть змогу самостійно вступити у спілкування з природою. Користь від цього не тільки в тому, що розшириться коло уявлень дитини. Вона одержить урок пізнання, набуде вміння порівнювати предмети і явища, знаходити в них подібне і відмінне, виділяти істотне з різноманітності деталей, робити найпростіші узагальнення. Не менш важливо і те, що дитина навчається зосереджуватися над тими чи іншими подіями і фактами. Це сприяє формуванню в неї здатності заглиблюватися в будь-яку роботу, є джерелом активної розумової діяльності, багатої фантазії.
Комментариев нет:
Отправить комментарий